Гомер та Вергілій – у ролі олімпійських гідів

01 грудня 2011

Олімпій­ським іграм на­шого ча­су за­лед­ве 115 років, але во­ни ма­ють свою ве­личез­ну історію зав­дя­ки су­час­ним спо­собам спілку­ван­ня, пресі, те­леба­чен­ню, Інтер­не­ту. А Олімпій­ські ігри древ­ності ма­ють по­над ти­сячу років і до­тепер слу­жать не­пога­мова­ним об’єктом досліджен­ня істо­риків, ар­хе­ологів, філо­логів.

Історія спор­ту, що ве­де свій ро­довід з ігор на­родів Ста­родавньої Греції, по-своєму за­гад­ко­ва і про­дов­жує за­лиша­тися пред­ме­том підви­щено­го зацікав­лення. Свій ва­гомий вне­сок у досліджен­ня історії спор­ту внес­ли, як це не див­но зву­чить, і літе­рату­роз­навці. Зок­ре­ма, хто чи­тав «Іліаду» та «Одіссею» Го­мера, міг пізна­ти ба­гато ціка­вого. Ве­ликий грек роз­повів нам, що зван­ня чемпіона з бок­су бу­ло розігра­но на ХХІІІ Олімпій­ських іграх ще 688 ро­ку до на­шої ери. Арис­то­тель, а пізніше й римсь­кий по­ет Вергілій знач­но роз­ши­рили ко­ло пізнань су­час­ників про спорт у ті древні ча­си. Але ще й нині роз­га­ду­ють різно­манітні роз­пи­си най­древніших ам­фор, збе­режені на папірусі ієрогліфи, нас­каль­ний жи­вопис. Німецькі ар­хе­оло­ги з Універ­си­тету Мюнс­те­ра роз­шифру­вали пра­вила для учас­ників ан­тичних Олімпій­ських ігор, що бу­ли висічені на давньог­рецькій мар­му­ровій плиті. Кам’яна пли­та розміром 181×90 сан­ти­метрів бу­ла знай­де­на 2003 ро­ку під час роз­ко­пок ан­тично­го міста Олек­сандрія Тро­янсь­ка, роз­та­шова­ного в су­часній Західній Ту­реч­чині. На плиті висічені пра­вила, вста­нов­лені римсь­ким імпе­рато­ром Адріаном (117–138 н.е.), роз­поділ між пе­ремож­ця­ми гро­шових премій. На ній та­кож увіковічені й по­каран­ня у виді по­бит­тя ба­тогом для не­дис­ципліно­ваних учас­ників зма­гань. Згідно з рішен­ням імпе­рато­ра спорт­сме­ни, які вит­ри­мали по­каран­ня, мог­ли про­дов­жу­вати зма­ган­ня.

Зна­ходя­чи ключі до таємниць ми­нуло­го, пізна­ючи діяльність та до­сяг­нення на­ших предків, су­час­на лю­дина ще з біль­шою по­вагою ста­вить­ся до них. І спорт – цьому підтверд­жен­ня.

Ко­ли 1912 ро­ку на Олімпій­ських іграх у Сток­гольмі у пла­ванні на сто метрів пе­реміг аме­рикансь­кий спорт­смен га­ваєць Дюк Ка­хана­моку, кот­рий зас­то­сував кроль, або (як пізніше ста­ли на­зива­ти) віль­ний стиль, чи­мало знавців пла­ван­ня наз­ва­ли Га­вай­ські ост­ро­ви батьківщи­ною кро­лю. Навіть тодішні ака­демічні ви­дан­ня на­голо­шува­ли на то­му, що но­вий, знач­но швид­ший стиль пла­ван­ня – кроль, на­родив­ся тіль­ки нап­рикінці ХІХ століття. Яким же бу­ло їхнє роз­ча­руван­ня, ко­ли во­ни по­бачи­ли давньоєги­петсь­кий ієрогліф, що оз­на­чав «пла­ван­ня». Ма­люнок засвідчив, що кроль був знайомий фа­ра­онам та їхнім підда­ним ще за­дов­го до то­го, як вий­шов пер­ший твір дан­ця Н. Брінкма­на, яко­го вва­жа­ють ро­дона­чаль­ни­ком пра­вил спор­тивно­го пла­ван­ня. От­же, пла­вали віль­ним сти­лем ще кіль­ка ти­сячоліть то­му. І це ще раз підтверд­жує, що скоріше чи пізніше навіть ізольовані один від од­но­го на­роди мо­жуть ро­бити ті ж відкрит­тя: у на­уці, техніці, спорті.

Ос­танніми ро­ками чи­мало з нас спос­теріга­ють вис­ту­пи і пе­режи­ва­ють за братів – Віталія та Во­лоди­мира Кличків. Не раз по­казу­ють їхню підго­тов­ку до чер­го­вого бою і відпра­цюван­ня та­кого еле­мен­ту, як тре­нуван­ня зі шкіря­ною гру­шею. А різні мо­ног­рафії з історії Олімпій­ських ігор на­водять фо­тог­рафію давньог­рець­кої ва­зи, яка до­носить до нас об­раз бок­се­ра, кот­рий тре­нуєть­ся зі шкіря­ною гру­шею.

Та й най­по­пулярніший фут­бол не­се ес­та­фету віків. Знай­де­но грець­кий ба­рельєф, чий вік ста­новить кіль­ка ти­сячоліть. І юнак, яко­го там зоб­ра­жено, здаєть­ся теж уміло во­лодіє прийомом зу­пин­ки м’яча стег­ном, як і май­стри су­час­но­го фут­бо­лу. Тож, мож­ли­во, хлоп­чи­ки давнього світу так са­мо за­хоп­ле­но спос­теріга­ли за своїми ку­мира­ми, як фа­нати сього­ден­ня.

Іван ЯРЕМ­КО.